Шанси на реалізацію освітньої реформи 50/50, - експерт
Шанси на реалізацію освітньої реформи впродовж наступних десяти років залишаються на рівні 50/50. Про це у аналітичному огляді "Освітня система України 1990 - 2014" пише керівник Інституту розвитку освіти Георгій Касьянов.
Зокрема, експерт зазначає, що сучасна система управління освітою була створена в 1990-ті роки і фактично являє собою радянську модель, адаптовану до потреб перехідного періоду. Вона збудована на принципах вертикальної ієрархії, у якій кожний нижчий рівень відтворює організаційні схеми та моделі дії вищого.
"Ця система допускає і навіть заохочує функціонування цілої підсистеми неформальних зв’язків і взаємовідносин між різними її складовими на всіх рівнях ієрархії. У цій системі відсутні індикатори вимірювання ефективності, орієнтовані на оцінювання результатів управлінських рішень. Ефективність вимірюється здатністю управлінських інститутів забезпечити документообіг та вчасну звітність", - зазначає Касьянов.
Однією з проблем української освіти автор вважає проблему розподілу повноважень в освітній сфері.
"Однією з базових проблем системи управління освітою є розподіл обсягів та розмежування повноважень і відповідальності, характер відносин між інститутами виконавчої влади, органами місцевого самоуправління та підпорядкованими їм органами управління освітою", - пише Касьянов.
За словами експерта, головною жертвою відсутності чіткого розподілу та регламентації повноважень і відповідальності у сфері освіти стають школи.
"Згідно з експертним дослідженням, директори загальноосвітніх навчальних закладів нарахували дев’ятнадцять функцій, що не належать до сфери відповідальності школи: від обліку кількості дітей на території місцезнаходження навчального закладу — до обслуговування запитів військових комісаріатів; від допомоги в наданні соціальних пільг — до організації численних публічних заходів (фестивалі, конкурси); від надання послуг з харчування — до обслуговування надмірної звітності різних, не пов’язаних з освітньою діяльністю, установ", - зазначає експерт.
За його словами, щорічна середня кількість письмових запитів до шкіл варіювалася в 2013 році від 274 у Херсонській області до 1137 в Кіровоградській.
Також автор аналітичного огляду наголошує, що найактуальнішими завданнями реформи управління освітою є децентралізація, дебюрократизація, дерегуляція, чітке розмежування повноважень та відповідальності між інститутами управління освітою на всіх рівнях.
Ще однією проблемою освітньої сфери є те, що вона залишається найбільш витратним сектором державного бюджету, з надзвичайно низькою ефективністю вкладень.
"Збільшення фінансування освітнього сектору супроводжується скороченням кількості зайнятих у секторі й падінням якості освітніх послуг. Отже, з погляду ефективності використання бюджетних коштів найбільш проблемними є професійно-технічна і загальна середня освіта, при тому, що обидва сектори незмінно потерпають від недостатнього фінансування", - зазначає автор.
Підбиваючи підсумки, Касьянов наголошує, що упродовж усього періоду існування незалежної України в освітньому секторі накопичувалися численні проблеми системного характеру.
"Розвиток освітнього сектору відбувався переважно екстенсивним шляхом, якісні зміни мали переважно негативний зміст. Застаріла система освіти не відповідає потребам економічного, соціального і культурного розвитку України", - йдеться в огляді.
За словами експерта, розбіжність між суспільними очікуваннями та реальними результатами зростає і призводить до дедалі більшого незадоволення і недовіри.
"Більшість проблем української освіти напряму чи опосередковано спричинено факторами, які перебувають поза її межами", - пише автор.
Він зазначає, що проблема неефективного управління освітньою системою не може бути розв’язана без змін у загальнодержавній системі управління і реформи державного менеджменту, децентралізації і дерегуляції. Неефективне фінансування освітньої системи неможливо зробити ефективним без радикальних змін у загальнонаціональній бюджетній політиці.
Разом з тим, Касьянов констатує, що діям основних державних гравців у сфері освітньої політики бракує узгодженості.
Наразі в державному секторі сформувалося чотири основних центри, які артикулюють більш-менш виразні програми змін в освіті: Президент України та його адміністрація, Уряд України, Комітет Верховної Ради з питань науки та освіти та Міністерство освіти і науки.
"Водночас сучасним спробам реформування освіти бракує системності, в програмах і гаслах основних суб’єктів освітньої політики часто присутні елементи популізму, висуваються нереалістичні завдання, ці програми нерідко виникають як відповідь на політично-кон’юнктурні виклики, розробка стратегій і програм часто-густо відбувається кулуарно, без консультацій з експертним та професійним середовищем", - зазначає автор.
На його думку, для системної трансформації української освіти необхідна реформа, яка має бути предметом суспільного консенсусу, розуміння того, що освіта — це один з основних важелів цивілізаційного поступу й економічного розвитку.
У вересні 2014 р. експерти Стратегічної дорадчої групи при МОН України здійснили комплексний аналіз політичних та суспільних чинників для оцінки політичної бажаності і реалістичності реформи в освітньому секторі.
"На думку більшості експертів, рівень політичної бажаності освітньої реформи серед основних політичних акторів був і залишається не достатньо визначеним: попри наявність заяв і оприлюднення певних планів є незрозумілим, чи готові згадані актори на втрату політичного іміджу і капіталу внаслідок непопулярних дій, і чи є в них засоби та політична воля для реалізації реформи", - пише Касьянов.
Він зазначає, що на думку експертів, політична реалістичність реформи залишається неясною.
"Політичним елітам бракує єдності в погляді на зміст і спрямованість реформ, є висока можливість прихованого й відвертого опору реформам з боку різних груп — корумпованої бюрократії, тих, хто має тіньові доходи, пов’язані з дією окремих механізмів освітньої системи, корпоративних груп (ректори) тощо. Проблематичним є також рівень довіри населення до влади, яка має запроваджувати реформу. Крім того, попри безпрецедентну публічність дій влади, особливо на центральному рівні, очевидним є відновлення тенденції до кулуарного, закритого розгляду стратегічно важливих питань — здебільшого це робиться під гаслом необхідності пришвидшення реформи. Дуже важливими чинниками, які підважують політичну реалістичність реформ, є брак впливу реформаторів у центрі на тих, хто має запроваджувати реформи на місцях та низька виконавча дисципліна у владних ієрархіях", - наголошує Георгій Касьянов.
Інший важливий чинник — політична тяглість (тривкість) — також оцінюється експертами як непевний. Враховуючи розбіжності всередині влади та всю попередню історію змін влади залишається ймовірність того, що зміни у владі чи зміна влади призведе до скасування окремих компонентів реформи, зокрема тих, що мають системне значення.
"Головний висновок: політична бажаність, політична реалістичність та перспективи тривкості освітньої реформи і, відповідно, шанси на її реалізацію впродовж наступних десяти років залишаються на рівні 50/50", - констатує керівник Інституту розвитку освіти Георгій Касьянов. |